Головна » Файли » Для моїх учнів » Казки з полиці

Всеволод Нестайко "В країні сонячних зайчиків"Розділ 8
17.12.2016, 19:39

Коли вони вийшли з Палацу Чарівних Казок, дядечко Ясь сказав:  – Ну, а тепер ходімо додому. Тобі давно час спати. На землі вже кінчається ніч. Скоро сонце зійде, а ти ще й не лягав. Та й нам, сонячним зайчикам, треба поспішати на землю. Бачиш, сонце пішло на світанок.  І дядечко Ясь показав на великого красеня соняшника, що ріс неподалік.  Веснянка спершу не зрозумів, до чого тут соняшник.  Але дядечко Ясь знову пояснив хлопцеві. Соняшник – це священна квітка сонячних зайчиків, цар усіх сонячних квітів. У Країні Сонячних Зайчиків він заміняє годинник. Адже соняшник завжди звернений до сонця і, коли сонце пливе по небосхилу, повертає слідом за ним свою голову. Дивлячись на соняшника, зайчики точно знають, коли їм з’явитися на землі, і ніколи не запізнюються.  На землі у сонячних зайчиків дуже багато роботи. Вони працюють і звичайними робітниками. Наприклад, у сонячній паровій машині, схожій на величезну дзеркальну квітку, в центрі якої котел парового двигуна. Зайчики з усіх боків гріють котел, вода в ньому кипить, і пара рухає машину.  Деякі зайчики – робітники вищої кваліфікації. Вони працюють у сонячній кузні на сонячній зварці – зварюють метали.  А є зайчики такі розумні, що захоплюються науковою роботою – в астрономічних обсерваторіях та хімічних лабораторіях.  Та, мабуть, найбільше сонячних зайчиків зайнято найблагороднішою з професій – медициною.  Певно, тобі хоч раз у житті, але доводилося бути в кабінеті лікаря-отоларинголога, тобто лікаря по хворобах вуха, горла і носа (це тоді, коли в тебе боліло горло від понадпланової порції морозива, чи просто так для огляду перед поїздкою в табір). І, звичайно, ти звернув увагу на величеньке кругле дзеркальце з дірочкою посередині на лобі в лікаря. Цим дзеркальцем лікар спрямовує сонячного зайчика тобі в горло і з його допомогою дивиться, що в тебе болить. Без зайчика він би нічого не побачив.  А то ще є зайчики, які працюють на лікувальних сонячних ваннах. Стоїть собі така стіна, що складається з безлічі дзеркалець, котрі можна повертати в будь-який бік. Хворий лягає на ліжко, і лікар починає спрямовувати на нього сонячних зайчиків. На місце, яке треба прогріти (хворе коліно, наприклад), більше зайчиків. А от голову треба берегти (щоб, чого доброго, сонячного удару не сталося). На голову зовсім не слід… Сонячні зайчики гріють хворого, і хворий видужує.  Багато роботи у сонячних зайчиків на землі, дуже багато. Запізнюватись їм аж ніяк не можна.  Вулицями поспішаючи бігли сонячні зайчики. Їх було так багато, що у Веснянки миготіло в очах.  Раптом один із сонячних зайчиків зупинився біля Веснянки й вигукнув:  – А я вас, хлопчику, знаю! Це ж ви були тоді в лісі! Правда ж?  Веснянка застиг, вражений. Так от хто врятував його тоді від хуліганців! Хлопчик хотів було спитати ім’я цього сонячного зайчика, подякувати йому за порятунок, але того вже й слід прохолов. Ні, скромні сонячні зайчики не звикли, щоб їм дякували. Вони завжди робили свої добрі діла безкорисливо і таємно.  Дядечко Ясь одвів Веснянку у свій жасминовий будиночок і поклав на ліжко з м’яких пухнастих півоній.  – А як це великий людський хлопчик може спати на квітці? – мабуть, хочеш ти спитати. – Він же просто роздушить її, і все!  Та ні… Той з людей, хто потрапляє в Країну Сонячних Зайчиків, по-перше, стає таким же завбільшки, як сонячні зайчики, по-друге, таким же легким, невагомим, як вони. Коротше кажучи, він стає маленьким казковим чоловічком. Але пробач, я, здається, забув про це раніше сказати.  Дядечко Ясь, приспавши Веснянку, побіг доганяти своїх родичів, а Веснянка одразу ж міцно заснув.  Спав він цілісінький день, аж до вечора: давалася взнаки безсонна ніч, та й різні переживання стомили.  Коли хлопець розплющив очі, дядечко Ясь уже був дома.  І хоча, як і раніше, було сонячно й чудово навкруги, прокинувся Веснянка з важким серцем. Йому снився якийсь неприємний сон, але який саме – він не пам’ятав. Адже так часто буває – не пам’ятаєш, що снилось. І хоч як намагаєшся згадати – нічого не виходить.  Від усього сну збереглася у Веснянки лише одна думка – що йому треба негайно залишити Країну Сонячних Зайчиків і кудись іти. А йти не хотілося, шкода було так швидко розлучатися з сонячними зайчиками. І тому, певна річ, у Веснянки дуже зіпсувався настрій.  Дядечко Ясь одразу це помітив – досі в Країні Сонячних Зайчиків ні в кого ніколи не було поганого настрою.  – Що з тобою, Веснянко? – занепокоєно спитав він.  – Та от сон приснився – треба мені йти з вашої країни.  – Чому?  – Сам не знаю. Хоч убий, забув, що снилося. Одне відчуваю – обов’язково треба йти.  – Ні, так не можна. Треба перевірити, що то був за сон.  – Легко сказать – перевірити. Як же його перевіриш, коли я, скільки вже мучусь, нічого не можу згадати?  – Ну, це дрібниця. Ходімо зі мною.  І дядечко Ясь знову повів Веснянку по Країні Сонячних Зайчиків, повз квіткові хатинки, голубі дзеркальні озера й чудесні сади-квітники. Йшли вони довго і нарешті вийшли на широку неозору долину, щедро залиту сонцем. І дядечко Ясь сказав:  – Перед тобою Долина Щасливих Сновидінь. Ось тут скраю – сни, що снились сьогодні. Тут і шукай свій сон.  Веснянка зупинився, вражений.  Вся долина була вкрита ліловими квітами, схожими на тюльпани, – тільки на пелюстках ніжні бархатисті ворсинки. Ти, звичайно, знаєш ці квіти – одні з перших квітів весни. На землі вони так і називаються – сон.  Але тобі й невтямки, що в цих квітах живуть щасливі сни. В кожній квітці – сон. Коли сон відлітає з квітки, щоб комусь наснитися, квітка згортає пелюстки і схиляє голівку.  Вночі Долина Щасливих Сновидінь порожня, безсонна – всі сни розлітаються по землі. Лише де-не-де лілові квіти стоять з розкритими пелюстками. Значить, комусь не спиться. Та буває, що і вдень який-небудь сон відлітає щоб наснитися тому, хто заснув. Здебільшого ці сни дістаються дітям, що сплять після обіду.  Денні сни розносять по землі сонячні зайчики. А нічних снів вони розносити не можуть, бо не бувають вночі на землі. Нічними снами займаються двоюрідні брати сонячних зайчиків – місячні зайчики (є, виявляється, й такі!). І якщо сонячні зайчики – діти Сонця, то місячні – діти Місяця. А Місяць, як відомо, молодший брат Сонця.  Сонячні зайчики, як ти вже знаєш, бувають на землі лише вдень, а вночі зникають. Місячні зайчики – навпаки: бувають тільки вночі, коли світить Місяць, а ранком ховаються у свою Країну Місячних Зайчиків, що лежить теж по той бік чарівного дзеркала, але зовсім в іншому місці. Сонячні й місячні зайчики щиро дружать між собою і завжди допомагають одні одним.  Іноді вдень місячні зайчики ходять у гості до своїх братів. І якщо ти коли-небудь побачиш вдень на небі Місяць, так знай, що це він повів своїх місячних зайчиків у гості, до сонячних.  Але давай повернемось у Долину Щасливих Сновидінь.  Веснянка поволі бреде долиною, раз у раз нахиляючись і зазираючи у розкриті пелюстки квітів. І досить йому зазирнути, як одразу ж перед очима постає жива картина і бачить він сон наяву.  Довго Веснянці попадалися чужі сни, що снилися якимсь незнайомим хлопчикам і дівчаткам. Це були сни про триколісні дитячі велосипеди, про величезних красунь ляльок, про гори шоколадних цукерок або ж пригодницькі сни про далекі плавання, про мандри, про прикордонників та шпигунів.  Випадково попався йому й сон діда Маноцівника. Пам’ятаєш, отой, про який розказував йому дід колись уночі? Дід таки правду тоді говорив. Веснянка сам тепер переконався. У сні діда Маноцівника Веснянка до найменших дрібниць побачив усе, що з ним трапилося: і пригоди в колонії, і подорож до чарівного дзеркала, і все-все, що бачив хлопець у Країні Сонячних Зайчиків. Уривався сон на тому, що Веснянка ходить по Долині Щасливих Сновидінь, тобто на тому, що він робив оце зараз. Хоча відчувалося, що на цьому сон не закінчувався…  Такий був закон Долини Щасливих Сновидінь. Тут можна було побачити уві сні тільки те, що вже діялося. А майбутнє було таємницею.  З ніжністю згадав Веснянка діда Маноцівника. Що він поробляє тепер? Як живеться їм усім там, у колонії?  Та зараз Веснянці не залишалося нічого іншого, як шукати свій сон.  Довго ще він ходив по Долині Щасливих Сновидінь. Та ось заглянув в одну квітку і… Так, це був його сон! Веснянка одразу його згадав. І насамперед в уяві виник зловісний пан Морок. Тому що сон був саме про пана Морока.  От що розповів Веснянці сон.  Пан Морок задумав знищити Країну Сонячних Зайчиків. А знищити її можна, тільки розбивши чарівне дзеркало. Зробити це під силу лише одному казковому створінню – Тролю з казки Андерсена «Снігова королева». І то тільки тому, що в нього вже був досвід у цій справі. Пам’ятаєш, як він розбив одне чарівне дзеркало, скалки якого розсипалися по всьому світу і наробили стільки лиха?…  Але Троль давно вже ув’язнений у підземеллі Палацу Чарівних Казок. Пильно стережуть його сонячні зайчики і лише зрідка під посиленим конвоєм виводять у казку «Снігова королева».  Пан Морок вирішив звільнити Троля. Для цього він і пробрався у Країну Сонячних Зайчиків. Не дуже-то легко було це зробити. В своєму чорному плащі пан Морок не міг пройти крізь чарівне дзеркало – воно б нізащо не пропустило його. От і довелось йому скинути плащ і забратися до Веснянки в кишеню – адже пан Морок був з темряви, міг зіщулитися до найменших розмірів і сховатися в будь-якій вузенькій шпарці. Так у кишені Веснянчиної курточки він і прослизнув у Країну Сонячних Зайчиків.  Проте без свого чарівного плаща (а ти ж сам розумієш, що плащ був не звичайний, а чарівний) пан Морок втрачав усю свою силу і владу. Сидячи у Веснянчиній кишені, він міг усе бачити, чути й розуміти, але нічого не міг зробити. Правда, спочатку й цього було досить, бо панові Мороку треба було довідатись, де міститься Палац Чарівних Казок, і обдумати, як пролізти в підземелля.  Та звільнити Троля без чарівного плаща годі було й думати. Пан Морок навіть носа не міг вистромити з кишені Веснянчиної курточки, бо в Країні Сонячних Зайчиків завжди ясно і сонячно. А Морок боїться світла: він-бо з темряви, а темрява від світла гине.  Треба було, щоб хтось приніс тепер у Країну Сонячних Зайчиків чарівний плащ пана Морока. А цього ніхто, крім Веснянки, зробити не міг. І пан Морок, користуючись своєю владою над снами, проник у світлий щасливий сон Веснянки і вселив у свідомість хлопчика свою підступну думку.  Правда, він міг це зробити й раніше і зразу примусити Веснянку принести плащ у Країну Сонячних Зайчиків. Але, побачивши плащ, сонячні зайчики вмить усе зрозуміли б, і тоді навряд чи пощастило б панові Мороку розвідати, де Палац Чарівних Казок, і придумати план звільнення Троля. Сонячні зайчики йому б, звичайно, перешкодили. А тепер він усе знав і міг діяти.  Веснянка зразу ж розповів про все це дядечкові Ясю.  Дядечко Ясь так розхвилювався, що навіть померкнув.  – Що?! Пан Морок у Країні Сонячних Зайчиків?! Це дуже небезпечно! Треба негайно збирати раду.  Дядечко Ясь підбіг до якогось корінця, що стирчав із землі, смикнув за нього, і по всій країні біля кожного квіткового будиночка задзеленчали сині лісові дзвоники. І звідусюди в Долину Щасливих Сновидінь почали збігатися сонячні зайчики. Незабаром уся Долина була заповнена ними. Коли всі зібралися, дядечко Ясь скочив на соняшник, мов на трибуні, і сказав:  – Братове! В нашу країну пробрався пан Морок. Він хоче звільнити Троля, з його допомогою розбити чарівне дзеркало і таким чином знищити нашу країну. Треба негайно щось робити! Як ви знаєте, в нас гостює зараз хлопчик Веснянка з Ластовинії. В кишені Веснянчиної курточки пан Морок і пробрався крізь чарівне дзеркало. Але свій чорний плащ він, звичайно, зразу не проніс. І от тепер, підступно діючи через сон, пан Морок хоче послати Веснянку по плащ. Що будемо робити?  Здавалося, при такій кількості присутніх після слів дядечка Яся зразу зчиниться галас. Але ні! Сонячні зайчики були дуже дисципліновані. Запанувала мовчанка. Сонячні зайчики думали. Вуха у всіх лежали на потилиці. Та ось десь вдалині в одного зайчика вуха піднялися сторч. Це означало, що він просив слова. Дядечко Ясь одразу сказав:  – Будь ласка, говори, братику Льоль!  Братик Льоль одним стрибком скочив на соняшник, став поряд з дядечком Ясем і мовив:  – По-моєму, поки що нічого робити не треба. Хай Веснянка іде по плащ. Принесе плащ, а ми тим часом щось придумаємо.  Дядечко Ясь скоса глянув на нього. Та це зовсім не означало недовір’я, просто дядечко Ясь інакше дивитися не міг, бо був косоокий від народження, як і всі зайці. Навпаки, дядечко Ясь схвально поставився до поради братика Льоля:  – Мені здається, братик Льоль має рацію – це найкращий вихід.  Проте Веснянці промова братика Льоля здалася непереконливою. І, оскільки вона торкалася безпосередньо його, Веснянки, хлопчик насмілився висловити свої сумніви.  – Пробачте, дорогі братове сонячні зайчики, – сказав він. – Я не проти того, щоб піти по плащ. І не подумайте, будь ласка, що я боюся. Аніскілечки! Але мені здається, ризиковано приносити сюди плащ. Бо ж це значить іти назустріч панові Мороку. Він же сам цього хоче. Він одягне плащ, стане непереможний, звільнить Троля, і Країна Сонячних Зайчиків може загинути. Чи не краще, щоб я пішов з паном Мороком у кишені з вашої країни і більше не повертався? Без мене пан Морок не пройде крізь чарівне дзеркало – і ви врятовані. Або ще краще – знищити мою курточку, а разом з нею і пана Морока. Спалити її – і край! Мені її зовсім не шкода. Будь ласка!  Сонячні зайчики з величезною увагою вислухали Веснянку, були зворушені його благородством, але одразу ж заперечили йому.  По-перше, знищити курточку аж ніяк не вдасться. Той, кого пропустило в Країну Сонячних Зайчиків чарівне дзеркало, недоторканний, і всі речі його теж недоторканні. Такий священний закон країни.  По-друге, пропозиція Веснянки піти разом з паном Мороком і більше не повертатися – благородна, але неприйнятна. Тоді пан Морок залишився б цілий і неушкоджений і продовжував би свою злочинну діяльність. А цього не можна допустити.  Адже тільки завдяки підтримці пана Морока та його кошмарів хуліганці такі всесильні, що їх ніяк не переможуть ластовини. Доля Ластовинії цілком залежить від пана Морока. І сонячні зайчики давно вже мріють його захопити, кинути в підземелля Палацу Чарівних Казок і тим самим допомогти ластовинам. Саме тепер і можна це зробити. Правда, для цього треба, щоб пан Морок одягнув свій плащ. Без плаща він невловимий, хоча й безсилий…  Але тут Веснянка раптом злякано скрикнув:  – Стривайте, він же чує всю нашу розмову! Тепер він просто не залишиться тут, а разом зі мною постарається втекти звідси.  – Не бійся, не втече, – заспокоїв Веснянку дядечко Ясь. – Він добре знає, що йому більше не пощастить пробратися в нашу країну. Тому він обов’язково залишиться. До того ж цей самовпевнений лиходій переконаний, що переможе нас.  З цими незаперечними доводами Веснянка не міг не погодитися. Дядечко Ясь звернувся до сонячних зайчиків:  Ну, друзі, хто за пропозицію братика Льоля, прошу голосувати.  Всі вуха як одне піднялися сторч.  – Одностайно! – сказав дядечко Ясь. – Можна розходитися.  І сонячні зайчики розбіглися по домівках.  Веснянка з повагою глянув на дядечка Яся й подумав:  «Ач, як його всі слухаються! Мабуть, він тут найголовніший!»  Та Веснянка помилявся. Дядечко Ясь був звичайнісінький сонячний зайчик. Серед сонячних зайчиків не було ні начальників, ні підлеглих. Усі вони були рівноправні між собою. І кожен з них, якщо в нього виникала негайна потреба, міг скликати Велику Сонячну Раду (а зараз саме й була Велика Сонячна Рада).  Але той, хто скликав Раду, мусив головувати на ній. Такий уже був порядок.  Усі важливі питання сонячні зайчики завжди вирішували спільно на Великій Раді.

Категорія: Казки з полиці | Додав: LeNcHik
Переглядів: 104 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar